Роздуми щодо нового видання поеми І.Котляревського «Енеїда» у художньому оформленні О.Тернавської (Видавництво «Видавець Корбуш», Київ, 2012)

Перше враження. Завжди дуже уважно й відповідально ставлюсь до того, яке перше враження справляє на мене чи людина, чи то витвір мистецтва. Адже саме на «першій зустрічі» наша інтуїція «нашіптує», що буде між нами далі. І майже ніколи не помиляється. Іноді це називають «хімією»: взаємодія між вами або відбудеться, або ні.

Коли я вперше побачила нове видання поеми «Енеїда» Котляревського, проілюстроване  українською художницею Оксаною Тернавською, то, ще не відкривши книгу, одразу зрозуміла: «хімія» неминуча. Чому?  Так само, як  очі людини є дзеркалом її душі, обкладинка книги віддзеркалила  і її зміст, і стиль, і дух, і високий професіоналізм художника. Тож я вже готова, відкривши книгу, насолодитися справжнім витвором мистецтва.

Але для кращого розуміння твору спочатку варто, мабуть, заглибитись у атмосферу часу створення поеми.

Український гумор. «Енеїда» – одна з перлин української гумористично-сатиричної літератури. Напевно завдяки гумору наш народ витримує численні випробування долі. Хтось влучно зазначив: «Шкода тих людей, що не знають української мови, вони не розуміють лінгвістичного колориту українського гумору». Українська – мова гумору і кохання – милозвучна і така, що має багаті літературний та діалектичний словники.

«Енеїда» – епічна, бурлескно-травестійна поема, заснована на античному сюжеті Вергілія. Але їй притаманні цілком українські риси. Троянці вдягнуті як козаки, боги Олімпу – хабарники, хапуги і гульвіси, байдужі до справ смертних. Вони гуляють, бенкетують і розважаються інтригами між собою. За допомогою алюзії Котляревський яскраво описав життя вельмож, політиків і духовенства XVIII століття, підкресливши все саме мовою написання твору. Оскільки це був перший літературний зразок розмовної мови, він викликав шалений шквал суперечок і критики. Навіть термін придумали – «котляревщина», що ототожнювався з «шароварщиною». Для кращого розуміння твору було видано й словник. Але сучасникам Котляревського і без додаткових тлумачень були зрозумілі слова та саркастичні натяки на підступність Цариці й імперського режиму.

Стиль поеми. «Енеїда» написана в стилі українського бароко. Бароко бере початок в Італії і поступово розповсюджується в Європі. У кожній країні, де з’являється цей стиль, він набуває індивідуальних національних рис. Не стала винятком і Україна.

Найбільшого розвитку стиль українського бароко набув в архітектурі. Йому властиве поєднання європейських декоративно-пластичних рішень з православним зодчеством і давньоруською архітектурою. Виникнення українського бароко пов’язують з Національно-визвольною війною («Повстання Хмельницького»), головною метою якої було відновлення державності українського народу. Козаки, що були найманими вояками, бували в багатьох країнах, бачили різні культури і стилі. Повертаючись з походів, вони, маючи гроші, намагались принести в українську культуру все найкраще з побаченого. Тож свої гріхи в походах козаки «замолювали» побудовою храмів.

На храми ніколи коштів не шкодували. І в кожній церкві та соборі намагалися якомога виразніше відобразити українські мотиви. От, наприклад, вишукано  виліплені квіти і трави! І не просто виліплені, а ще й розмальовані, наче жива українська лука. А як вам янголи у шароварах на дзвіниці Софії Київської? Можливо трохи зухвало, але козаки могли дозволити собі таку зухвалість, оскільки у воєнній справі рівним їм того часу не було.

Вишукано і дорого козаки не лише будували, а й одягались. Існувала практика розрахунку з козаками не лише грішми, а й сукном. А в королівських скарбницях – тільки найкращі тканини. Назва «козак» походить з тюркської мови. А костюм і зброя також частково запозичені у східних народів.

Вбрання козаків у мирний час було розкішним. Сорочка з шовковими застібками, шаровари, червоні чоботи. Поверх сорочки надягали шовковий, парчевий або суконний каптан, який підперізували шовковим пасом — широким поясом, затканим на кожну чверть золотими або срібними нитками. Поверх каптана накидали суконну свиту з розрізаними рукавами. Рукави защіплювали один на другий і закладали ззаду під кобеняк, який одягали під час дощу або негоди. На голові запорожці носили бриль або шпилясту хутряну шапку чи кобур — суконну червону шапку з бобровою опушкою. Через праве плече вішали на перев’язі самопал. А за поясом – на ланцюжках – два  пістолети й ніж (замість кинджала). Шаблю при боці у мирний час носили рідко, хіба тільки на Раду. Тоді ж надягали поверх каптана сталеву сітку-кольчугу.

Найвищого розквіту стиль українського бароко набув під час правління Мазепи, тому іноді його називають мазепинським. Мазепа був великим меценатом і особливу увагу приділяв культурі і мистецтву.

Розповсюдженими літературними жанрами того часу були козацькі літописи, лицарська поезія, історичні пісні і думи. От і в «Енеїді» зустрічаємо елементи і лицарської поезії, і історичних пісень, і дум. Дуже багато написано про цю поему, про її жанр, дано детальну характеристику персонажам, але жодного разу критики не порушували питання: чому за основу автор взяв саме «Енеїду»? Адже антична література така багата на сюжети! На перший погляд, питання дивне. Все ж зрозуміло: і Троя і Запорозька Січ – держави автономні, і троянці й козаки – славні вояки, і ті й інші дістали «ніж у спину», оскільки  в обох випадках боротьба проти них була нечесною, підступною. Але, зважаючи на історичні й археологічні дослідження, це питання вже не видається таким дивним. Адже наприкінці XIX століття виникла теорія щодо етно-лінгвістичного зв’язку між Троєю та православним світом. А відкриття Трипільської культури, її знахідки підтверджують їх особливо тісний зв’язок і навіть спорідненість з Балканами, Критом та іншими островами Егейського моря, де процвітала егейська (або крито-мікенська) культура. Є навіть  підстави для твердження про існування за кілька тисячоліть до нашої ери єдиного культурного простору «від Києва до Криту». Але ці дослідження і гепотези з’явилися значно пізніше, ніж жив і творив  Котляревський. А може й правда, існує генетична пам’ять, і  крізь віки на майже інтуїтивному рівні в нащадків усе ще вирує той Троянський запал?!

«Енеїда» – не просто поема, це зашифроване послання. Боги, козацтво, побут, умови, костюми, їжа та багато іншого – все зашифроване. Поема викликає в читача дуже багато запитань. А відповідями на більшість з них і ключиками до розгадки «Енеїди» служать  ілюстрації. За змістом  і величчю ілюстрації Оксани Тернавської не поступаються самій поемі. Від ілюстрацій попередніх художників вони відрізняються насамперед науковим підходом. На мою думку, жоден з ілюстраторів «Енеїди» не ставив собі за мету так глибоко досліджувати твір,  і не просто відображати яскраві сцени, а й намагатися розшифрувати таємний зміст послань автора.

 Візуальне заглиблення в «Енеїду»

Відкриваємо книгу. Перше, що привертає увагу, – барокова контрастність, напруженість, динамічність образів. А в деяких малюнках наявні навіть прояви манірності. Адже головна мета бароко – здивувати, викликати захоплення й відкарбуватись у пам’яті. І цієї мети у по-новому проілюстрованій поемі досягнуто повною мірою. Оксана Тернавська з головою поринула в події повісті, проаналізувала текст і блискуче впоралась із завданням. А  завдання було не з легких з огляду на те, що у різні часи  «Енеїду» ілюстрували  видатні художники, зокрема В. Корнієнко, Г. Нарбут, В. Гордійчук, А. Базилевич.

Найбільше вражає величезна кількість точних і продуманих «дрібниць». Кажуть, що «диявол криється в деталях». І це справді так, адже саме за допомогою деталей можна розставити правильні акценти. З давніх-давен уміння вдало і гармонійно відтворювати деталі перетворювало простого митця на майстра. Коли форми, кольори та їх  відтінки поєднано гармонійно і непомітно, то результат буде неперевершеним.

Перед нами постають мужні, гарні чоловіки й спокусливі «соковиті»  жінки. Їхні яскраві характери, емоції, переживання підкреслють насичені кольори композицій, що в поєднанні відображають багатогранність і глибину художнього твору.

Кожна ілюстрація просякнута бунтарським духом троянців-козаків. Поєднання двох народів у малюнках майстерне й виважене. Для більшої насолоди варто роздивитись найдрібніші деталі.

На перший погляд, перед нами типові козаки: шапка, свитка, шаровари. Опускаєш погляд нижче, та ні, все ж троянського в них не відібрати, бо взуті вони в сандалїі. Але на кількох ілюстраціях бачимо гармати, про які троянці на той час «ані сном, ані духом». Кожен малюнок «виходить за рамки», і тим самим підкреслює зміст та стиль поеми.

Умовні межі між сюжетом і сценарієм подані у вигляді арок та колон, прикрашених виразним барельєфом, що майже не змінюються за малюнком і пропорціями протягом усієї книги. На першому плані завжди головні герої, а те, що подано в межах аркади, описує умови або передісторію подій.

Малюнки насичені елементами символізму. Наприклад, на першій ілюстрації вгорі ми бачимо «яблуко розбрату», яке  стало причиною ненависті Юнони до Венери та початком Троянської війни. І хоча в тексті «прямо» про таке не сказано, цей факт є важливою передумовою до подій поеми, тому й розміщене яблуко в межах архітектурних форм. А на першому плані – гарний юнак з довгими вусами (на Січі вважали, чим вони довші й пишніші, тим краще). Вдягнутий в пишні барокові шати кошового отамана, він, поринувши в думки, курить люльку.

На наступному малюнку наш погляд притягує розкішна пава, що здавна вважалась символом пихатості, марнославства та розпусти. Її впрягла в гринджоли Юнона, вбрана у російський народний костюм – про це свідчить її головний убір. Юнона поспішає до Еола, щоб підбурити його проти Енея. Рукою вона вказує на ненависних їй троянців та на гарну вродливу дівчину, яку пропонує Еолу як  хабар.

Гортаємо сторінки. Ось, незважаючи на підступність Еола та завдяки Нептуну, Еней з троянцями прибули до Карфагена, де зустрілись із царицею Дідоною. Вона вбрана в чорне, що символізує її траур по чоловікові. Поруч із нею усміхнений хлопчик тримає  розкішне віяло. Його щасливий вигляд  та дороге шовкове вбрання свідчать, що Карфаген – багате місто, із сприятливими для населення політичними й економічними умовами.

Залишившись у Карфагені, козаки бенкетують, а Дідона,  закохавшись у Енея, перестає тужити за чоловіком, і далі  ми бачимо її щасливою, вбраною в сукню яскравих кольорів. Стрічкою, що обвиває руку Енея, вона неначе притягує його до себе. Обидва тримають кухоль з квітами – символ кохання.

Але троянці повинні продовжувати подорож. І коли Еней вже планує втекти потай, оскільки прощання стане занадто тяжким для нього, розлючена цариця зупиняє його. Тепер вона перед нами напівоголена, зі скуйовдженим волоссям, а її очі сповнені ненависті та розпачу. А на підлозі лежать майже розтоптані квіти кохання. Подібні дрібниці, символи і натяки, що трапляються нам у кожній  ілюстрації,  мають велике значення.

Привертає увагу зображення на троянських вітрилах та хоругві Архистратига Михаїла, в якого козаки здавна просили допомоги. Адже він командував Божим військом у боротьбі проти Диявола, і запорожці вважали Михаїла ватажком військової дружини.

Цікаві нюанси знаходимо в образі Сівілли. Описана вона як відьма, тобто така, що відає, бачить те, що поза межами наших очей.  Тому в неї відкрите третє око. На малюнку зустрічі з Енеєм Сівілла виглядає як жриця, з елементами звіриної подоби у вбранні. А вгорі бачимо казкових істот, а також зображення міста й лісу, що розділені між собою так само, як світ реальний і потойбічний.

Далі, вже у пеклі, вгорі, над Смертю і гріхами, зображено пісочний годинник, який тримають людські руки. Це натяк на швидкоплинність часу. Людина, що витрачає час на негідні справи, неминуче потрапить сюди.

Багато важливих деталей і натяків у сцені принесення подарунків Латину посланцями Енея. Розділений навпіл, малюнок ніби проводить межу між хуторянською скупістю й недалекістю царської  родини і щедрістю та освіченістю козаків.

Латин начепив на себе недолугий одяг –  найяскравіший, і, на його думку, наймодніший.Чомусь царя зовсім не бентежить, що у приміщенні він вдягнув довгий дощовий плащ і калоші.  Гордовито демонструє олов’яного гудзика – елемент одягу простих солдатів та чиновників нижчих рангів. Вінчає весь образ капелюх, який за етикетом у приміщенні слід знімати, до того ж капелюх цей зимовий.

Дружина Латина також «моди не цурається». Як сорока, вона начепила на себе всі прикраси, що мала, не розуміючи їх справжнього місця та призначення. До того ж,  вбралась у домашню сукню – шушон, тобто кофту, та ще й  «оздобила»  її хутром. На голові – казна що: частину волосся розпустила, частину зачесала у вигляді корабля, прикрашенного дукатами у формі чільця. А поверх усієї цієї «краси» – капелюшок з червонною ергеткою та квіткою зі стрічкою. Одяг Лавінії, порівняно з вбранням батьків, дуже скромний. Але пихатість вона не приховує, гордовито поглядаючи на посланців-троянців. А саме вони на цій ілюстрації підкреслюють безглуздість царя Латина і його сім’ї. Варто звернути увагу на козака, що вклоняється Латину! Відчувається, що він от-от лусне од сміху, спостерігаючи цю «розкіш» та «смак». Адже троянці-козаки бачили немало царів, і мали добре уявлення щодо достойного вигляду царської сім’ї. Та й подарунки вони принесли цінні й цікаві. Але  питання,  чи в змозі оцінити Латин цінність та сутність подарунків Енея, залишається відкритим.

Зверхності Лавінії присвячено окрему ілюстрацію. Ось вона в оточенні залицяльників милується собою перед дзеркалом. Без усілякого збентеження, напівоголена, але в прикрасах, гордовито вдивляється вона у своє відображення. На задньому плані – речі, що свідчать про заможність господарів: різьблена скриня, ваза з фруктами, свічка у дорогому свічнику.

Дуже майстерно передано на малюнках чари та дурман, що паморочливими хвилями вирують навколо своїх жертв. Це яскраво видно в зображені Цірцеї. З її келиха у формі мушлі випливають чари, що приваблюють кораблі. А потім цариця перетворює гостей-моряків на тварин, які їй прислужують. Непомітна на перший погляд дрібниця – форма кубка. Але мушля напряму пов’язана із Енеєм. Адже його сурмач Місен через свою зухвалість загинув від рук Тритона, який саме за допомогою мушлі викликав хвилі, що потопили Місена.

Помічаємо у малюнках і чимало дрібних деталей інтер’єру. Наприклад, червоні  фігурні вази, українська розписна кераміка, барокові келихи, чаші, дзеркало Лавінії, свічники, вишукана мозаїка підлог з грецькими орнаментами, килими петриківського розпису, музичні інструменти – лютня і бандура. Особливу увагу привертають одяг, взуття і прикраси, в яких античні деталі майстерно поєднані з українськими бароковими традиціями. Тканини всипані розмаїттям українського рослинного орнаменту, візерунок вишиванок узагальнений, зібраний з різних регіонів України. Взуття частіше відкрите –нагадує грецькі  іподімати та крепіди. Але зустрічаємо і козацькі шкіряні черевики, барокові туфлі й ботфорти. На головах дівчат – віночки, стрічки, квіти й хустини, а на шиях – коштовні прикраси: коралі, дукачі, дукати, пацьорки, кількість яких вказує на статус і заможність їх власниць. Волосся цариць і богинь прикрашають шпильки, гребінці, сітки з коштовним камінням і перлами.

Думаю, що саме такими яскравими і насиченими хотів би побачити Котляревський ілюстрації до своєї «Енеїди». Приємно переконуватись, що сучасні художники не лише продовжують традиції українського бароко, а й додають в нього все більше елементів нашого етносу. Адже нам є чим пишатись. І завдяки саме їм українське барокове мистецтво з плином часу не тільки не забувається, а стає ще привабливішим та яскравішим.

Одна з основних барокових тез  – «життя – це сон». Оскільки саме уві сні відступає логіка, а залишаються лише відчуття. Тож пориньте в «Енеїду»! Вимкніть логіку та віддайтеся почуттям! Розглядайте малюнки й розширюйте власні межі часу і простору. Станьте не лише читачем, а й дослідником! Звертайте увагу на деталі, і тоді текст у поєднанні з ілюстраціями стане для вас цілим світом. З упевненістю можна сказати, що це видання «Енеїди» найкраще на сьогоднішній день.

Яніна Браун.

Жовтень, 2017.

Free Divi WordPress Theme, Find new Free Android Games at dlandroid24.com