14 січня 1882 року народився українець, що поєднав у собі науковця, патріота і духовного лідера.
Іван Огієнко перекладав Біблію українською, складав словники, керував міністерством освіти УНР, а потім Українською автокефальною православною церквою.
Він був першим з українців, хто виокремив “рідномовну політику” в окрему науку.
“Літературна мова наша, хоч має невичерпне джерело перлин у живій своїй мові, – невироблена… сама наука її не може похвалитися поважними працями, бо громадянство не заохочує своїх учених україністів до праці”, – писав він.
Іван Огієнко – один із перших науковців, хто аргументував вживання прийменника “в”, а не “на” Україні.
Перший україномовний викладач
Звання приват-доцента і запрошення на кафедру російської мови та літератури Київського університету Святого Володимира Іван Огієнко отримав через два роки після того, як успішно закінчив історико-філологічний факультет.
Ректорат ВУЗу спочатку відмовив випускникові за україномовні дописи в київських виданнях, однак змінив рішення після публікації на його захист у московській газеті.
Від початку української революції Іван Огієнко не лише одним із перших викладав українською, а й без погодження вченої ради почав читати новий курс – “Історія української мови”.
- Як жили студенти 100 років тому
- Крим, церква і Росія: поради гетьмана Скоропадського українцям
Крім роботи в університеті, мовознавець створював підручники для вивчення мови, зокрема “Краткий курс украинского языка и правописания”, “Рідна мова в українській школі”.
Микола Тимошик нарахував близько двадцяти навчальних книг, що в 1917-1918 роках вийшли накладами від десяти до ста тисяч примірників.
Вони були адресовані різним категоріям населення – школярам, військовим, священник та держслужбовцям.
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Український мітинг у Києві влітку 1917 року
Не дивно, що міністр освіти Центральної Ради доручив Іванові Огієнку скласти правопис для школярів. Через декілька місяців мовник затвердив український правопис, коли очолив міністерство освіти уряду Директорії.
Українізатор освіти та церкви
Міністр Іван Огієнко найперше звільнив чиновників, що опиралися українізації навчального процесу.
Урядовець організував акт злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки та запропонував вважати 22 січня державним святом.
Міністерство освіти під керівництвом Івана Огієнка ухвалило закони та рішення про українізацію середніх шкіл, відкриття нових українських гімназій, обов’язкове загальне навчання та допомогу українським освітнім видавництвам.
Українізаторську політику він продовжив на посаді міністра віросповідань. Іван Огієнко закликав священник виголошувати проповіді, проводити служби, читання та співи лише рідною мовою.
Урядовець переконував, що український народ був нероздільним з Богом, а однією з головних причин поразки Української держави вважав те, що “… революція пішла без своєї церкви, не звернула на неї належної уваги”.
Після поразки УНР Огієнко виїхав на Захід – спочатку до Польщі, а потім у Канаду.
“Рідна мова”- не просто часопис
В колі інтересів Івана Огієнка як ученого була українська культура, історія церкви, мови та правопису. Мовознавець працював над словниками.
Він пропагував ідею соборної літературної мови та вважав її культурним маркером кожної нації:
“Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державности”.
Тому протягом семи років з наснагою редагував щомісячний науково-популярний часопис “Рідна мова”, присвячений проблематиці української мови – її історії, семантиці та етимології слів, вимові, наголосам, діалектам, методиці викладання та аналізу помилок письменників.
Журнал поширювався у всьому світі, за винятком радянської України. Редакція розраховувала на широке коло читачів – представників інтелігенції, селян, ремісників та учнів.
Редактор Огієнко: “в”, а не “на”Україні
Редакція додатково видавала “Мовний порадник для редакторів, видавців та робітників пера”- своєрідний журнал в журналі, в якому коротко та з прикладами розглядалися різні мовні питання.
Зокрема, в 1935 році Іван Огієнко аргументував вживання “в”, а не “на” Україні:
“В 1917-1920 роках існувала Україна як незалежна держава… Мусимо прийняти тільки вираз “в Україні”, як кажемо: в Росії, в Італії …, викинувши остаточно і з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення – рабську форму “на Україні”.
На сторінках часопису публікували правила “про рідномовні обов’язки” для держслужбовців, священник, науковців, театралів, спортсменів та батьків.
З-поміж постійних рубрик “Рідної мови” була “Граматика малої Лесі”. В ній у формі діалогу або розповіді із захопливим сюжетом редактор давав мовні уроки дітям.
До речі, цей розділ він назвав на честь найменшої доньки Лесі та щоразу підписувався “Дідом Огієм”.
Домініка “мене зробила українцем”
Так писав Іван Огієнко про свою дружину, з якою прожив майже 30 років.
Вона завжди допомагала – виконувала всю “чорнову”роботу: списувала та сортувала потрібний матеріал, переписувала готові праці, вичитувала їх разом з автором.
Навіть прикута тяжкою хворобою до ліжка, переглядала кореспонденцію на адресу “Рідної мови” і ввечері звітувала чоловікові.
Домініка Огієнко готувала смачні страви для частих гостей, з-поміж яких були іноземці, урядовці, кілька разів – Симон Петлюра.
Вважала, що “найперше завдання жінки – служити родині, створити її такою, щоб усі члени її свідомо й віддано служили Батьківщині”.
Переклад Біблії був мрією життя
З КНИГИ МИКОЛИ ТИМОШИКА “ЛИШУСЬ НАВІКИ З ЧУЖИНОЮ” Митрополит Іларіон
Іван Огієнко не одружився вдруге. Він постригся в ченці, взяв церковне ім’я Іларіон.
Архімандрита Іларіона висвятили в єпископа у Польській православній церкві. Через декілька років він очолив Українську Автокефальну Православну Церкву, яка діяла в Україні у час німецької окупації.
“Богослужбовою мовою церкви мусить бути жива українська літературна мова, або мова староукраїнська”, – вважав митрополит.
Після війни він емігрував до Канади. Там Митрополит Іларіон закінчив чи не найголовнішу справу свого життя – переклад Біблії.
42 роки, вирахував Микола Тимошик, минуло від перекладів перших богослужбових книг до отримання сигнального примірника повної Біблії у Вінніпезі.
Підхід, а з ним і масштаби праці вражають. Кожне окреме слово оригінального тексту перекладач виписував в окремому рядку, а поруч – українські відповідники.
Рукопис нараховує близько 775 тисяч рядків, що заповнили понад 14 тисяч сторінок. Кожна з них, окрім того, списана численними примітками, вставками та уточненнями.
- 10 ключових діячів Української революції
Переклад Біблії Івана Огієнка – найбільш тиражований та вважається дослідниками кращим з-поміж всіх українських варіантів через близькість до оригіналу, поетичність, простоту та ясність викладу водночас.
Вірш став народною піснею
Митрополит, перекладач, науковець також писав поеми та вірші. Один із них – “Не питай”- був настільки популярним, що став народною піснею:
Не питай,
Чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.
Зі схиленою над столом головою Митрополит працював до пізнього вечора, пригадувала Анна Фігус-Ралько, яка проживала на одній вулиці у Вінніпезі.
Коли владика виїжджав на декілька днів у справах, вона доглядала його будинок, забирала кореспонденцію та годувала його улюблену канарку.
“Він називав себе постійним богомольцем, за кращу долю українського народу”, – пригадувала вона.
