Дмитро Іванович Яворницький (також до 1917 року – Еварницький) (25 жовтня (6 листопада) 1855 c. Солнцевка Харківського повіту Харківської губернії / нині в межах с Борисівка Харківського району Харківської області / – .. 5 серпня 1940, Дніпропетровськ) – український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, який походив з дворян. Академік АН УРСР (1929), член Московського археологічного товариства, один з найбільших дослідників історії Запорізького козацтва та історії степової України.Тритомна «Історія запорізьких козаків» видатного українського історика, зтнографа, фольклориста, археолога, письменника, лексикографа, академіка АН УРСР Д.І.Яворницького (1855-1940), опублікована в 1892-1897 рр., – Найцінніший пам’ятник вітчизняної дореволюційної історіографії, важливо джерело з вивчення історії українського казачества.В томі висвітлюється історія запорізького козацтва від його виникнення в кінці XV ст. до 1686 Описуються походження козаків, їх боротьба проти грабіжницьких навал на Україну орд кримських і турецьких феодалів, сухопутні походи в Крим і морські – в Туреччину. Значну увагу приділено дослідженню участі запорожців у народних повстаннях проти шляхетської Польщі, визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 рр.
Син сільського диякона Івана Яворницького, нащадка слобідських козаків. Один з його предків, Роман Любицький в 1713 р обіймав посаду бішкінське сотника Ізюмського полку.
Згодом Дмитру Івановичу вдалося з’ясувати, що спочатку прізвище його предків по чоловічій лінії була Яворницький – і після Лютневої революції він відновив споконвічну транскрипцію. Проте, велика частина наукових праць Дмитра Івановича була написана й опублікована до 1917 року, під прізвищем Еварницький. Під нею ж фігурує вчений і в 3-му томі «Козачого Словника-довідника» (Сан-Ансельмо, США, 1970).
В 1881 Дмитро Яворницький з відзнакою закінчив Харківський університет, де на нього зробили особливий вплив видатний історик Н. Ф. Сумцов (слобідський козак) і знаменитий лінгвіст і етнограф А. А. Потебня (полтавський козак) … Еварницький був залишений на кафедрі, проте, в 1885 р був звільнений з Харківського університету за «сепаратизм». Згодом Дмитро Іванович викладав у Московському, Петербурзькому і Катеринославському (нині – Дніпропетровському) університетах; в останньому створив кафедру українознавства.
У 1885 році Яворницький переїжджає до Петербурга, де знайомиться з І.Е.Репіним, А.Сластеном, Д. Л. Мордовцевим, М.О.Мікешіним, пише ряд статей з історії Запорожжя, передмову до поеми Т.Г.Шевченка, “Гайдамаки” (яка вийшла тоді в російському перекладі, з Ілюстраціями А.Сластена). У тому ж році Яворницький став членом Археологічного Товариства. За порадою Яворницького, Ілля Рєпін приступив до роботи над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Еварницький ж надихнув Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба».
У 1902 р, на запрошення Катеринославського губернського земства, Еварницький зайняв місце завідувача Екатерінославським історичним музеєм (нині Дніпропетровський національний історичний музей ім академіка. Д. І. Яворницького), який заснував бізнесмен і меценат А. Н. Поль, нащадок гетьмана-мученика П. Л. Полуботка. Рівно 30 років свого життя віддав Дмитро Іванович цьому музею, систематизував і значно поповнив його колекції. Їм було відкрито безліч предметів козацької старовини. Багаторічні і самовіддані дослідження Яворницького отримали широке визнання і сприяли (прямо чи опосередковано) офіційної реабілітації Запорізького козачого війська за царювання Миколи II.
У 1914 році Яворницький брав активну участь у зборі коштів на допомогу пораненим, біженцям і сиротам. У 1915 р Государ, під час своєї поїздки по Півдню Росії, особисто відвідав Музей імені Поля. Гідом був професор Яворницький. У книзі відгуків Микола II залишив співчутливу запис. Даний факт мав особливе значення в контексті драматичних колізій Першої світової війни, коли до спадщини Запорізького козацтва раптом звернулися противники Росії – австрійці, які створили бригаду (легіон) «Українських Січових Стрільців». Слід сказати, що не існує ніяких позитивних даних про приналежність Яворницького до якої-небудь української (або не-української) партії. Скрупульозний, сумлінний дослідник козацької старовини дистанціювався від політичних чвар того часу. На відміну від багатьох своїх співвітчизників, Дмитро Іванович не заплямував себе ні австрофільством, ні раболіпством перед більшовиками …
Дмитро Іванович не залишав піклування про музей і в лихоліття громадянської війни, коли відбулося його знайомство з генерал-лейтенантом А. Г. Шкуро, також залишили співчутливу запис у музейній книзі відгуків. Заради порятунку унікальних зібрань, побоюючись за їхню долю, вчений в 1919 р відмовився емігрувати.
Дмитро Іванович був двічі одружений. Перший раз – на вчительці музики Варварі Петрівні Кокіній, з якою познайомився в Харкові (розлучилися в 1884 році). А другий (з 1918 року) – на молодій вчительці Серафимі Дмитрівні Буракова (Буряковій).
16 квітня 1929 Дмитро Іванович Яворницький був обраний дійсним членом АН УРСР. Однак, є підстави вважати, що академік-слобожанин, не зведений радянськими почестями, підтримував зв’язки з козачим підпіллям. У списку професорських знайомих – кубанський сотник Антон Башта, герой Крижаного походу. Знайомство Яворницького та Башти відбулося в 1926 році.
Восени 1933 року – у розпал сталінських репресій – Д.І.Яворницького звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі» і зняли з посади директора Історичного музею. «Еварницький звільнений на пенсію і передав музей новому завідувачу-комуністу» – пише «Козачий Словник-Довідник». На той момент Яворницькому було вже 78 років, а тому його не відправили на заслання і не розстріляли, але незабаром залишили без засобів до існування, позбавивши пенсії. В останні роки життя Яворницькому допомагали його знайомі та друзі. Ось примітна цитата з листа Яворницького академіку живопису Н. С. Самокишу (липень 1936): «Вельмишановний Микола Семенович! В Ваші краю їде на службу до Червоної армії молодий лікар Д. І.Якімюк. Це добрий козак, якого я добре знаю, тому жив у мене два роки. Дуже прошу Вас, дорогий Микола Семенович, приголубте його, як свого сина … Покажіть йому шедеври своєї кисті … »
У 1937 році, ставши доктором суспільних наук, Яворницький встиг закінчити свою працю «Історія міста Катеринослава», після чого приступив до систематизації багатющого фольклорного та етнографічного матеріалу. Цю роботу 5 серпня 1940 перервала несподівано наступила смерть.
11 жовтня того ж року, указом Президії ВР УРСР, Дніпропетровському історичному музею було присвоєно ім’я його першого директора – академіка Д. І. Яворницького.
Могила Яворницького знаходиться біля стін історичного музею на площі, де в 1995 році за проектом скульптора В. Р. Наконечного та архітектора В. І. Мірошниченко був встановлений пам’ятник.
