Про Українську мову і книгу

В «Історії української літературної мови» автор доступно й переконливо показав усьому світові той воістину тернистий шлях, який пройшов українську мову в умовах сотень років заборон, утисків та обмежень, досліджував феномен її непорушності як душі нації, як цінного народного скарбу. В «Історії українського друкарства» йдеться про роль українського друкованого слова як чинника держави, як просвітителя та "будителя" національної свідомості народу.

Українські вчені протягом усіх пострадянських років практично не мали можливості вивчати творчу та наукову спадщину Івана Огієнка, оскільки в радянській Україні все воно було на довгі роки вилучено з відкритого доступу. Заборонено було й саме ім'я І. Огієнка. Відповідно до розпорядження Головліту, яке стосувалося насамперед редакцій засобів, видавництв, просвітницьких організацій, це ім'я заборонялося згадувати у будь-якому контексті. Тому зрозуміло, чому про це вченого зі світовим ім'ям на його Батьківщині не вийшло протягом майже всіх пострадянських років не лише жодної монографії, а й не написано хоча б кілька правдивих рядків у енциклопедичних та довідкових виданнях.

Фігура Івана Огієнка вже реабілітована історією. Але її ще не впізнали, глибоко не оцінили в Україні. Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці та обов'язку. І це невипадково. Адже свій вроджений талант вченого, педагога, державного, громадського, церковного та культурного діяча він однаково успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик Української церкви.

Важко сказати, у якій із названих сфер діяльності І. Огієнко залишив найпомітніший слід. Одне незаперечно: він чесно і до кінця служив українській справі, до останніх днів свого довгого та важкого життя не залишав подвижницької діяльності на ниві відродження нації, у захисті, а потім у затвердженні та розвитку рідної мови, культури загалом. Переконує в цьому хоча б той факт, що бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць вченого, за неповними даними, складається з понад тисячу одиниць. Тому дуже актуальним сьогодні є завдання не лише повернути в Україну ім'я Івана Огієнка, його величезну наукову, публіцистичну спадщину, а й ретельно вивчити її, максимально використати при вирішенні нинішніх складних завдань, які стоять перед Українською державою.